09. Моббінг на роботі. Хвороби

З самого початку я підходила дуже емоційно до щоденних подій на роботі і постійно турбувалася через неясні і незрозумілі для мене ситуації. Після повернення з роботи додому я весь час думала тільки про те, що в цей день було на роботі. Я невтомно пригадувала і наново переживала слова і поведінку моббінгів (колег по роботі). Перші симптоми хвороб з’явилися у мене вже після перших місяців роботи в департаменті управління персоналом банку.

Спочатку…

  • Спершу я почала відчувати внутрішній неспокій. Я лягала спати, з тривогою думаючи про наступний день, а коли прокидалася вранці, мені було страшно їхати на роботу. Крім того мене мучили судоми у шлунку, а почуття неспокою і зневіри поступово наростали.
  • Почалися труднощі з засипанням; з плином часу безсонниця стала мучити мене постійно.
  • Я втратила апетит. Все частіше і частіше в мене болів шлунок. Ці болі посилювалися в стресових ситуаціях, наприклад, під час неприємної розмови з шефом. Після такої розмови у мене завжди був розлад шлунку, і я відчувала себе погано.
  • Незабаром я почала відчувати фізичну втому і слабкість. Також з’явилися часті головні болі і запаморочення, яких раніше у мене зовсім не було.
  • Цілими днями я відчувала нервове напруження, яке я намагалася придушувати в собі. Це був початок неврозу.
  • Почалися проблеми з м’язами ніг. Одного разу я їхала на роботу, і мені треба було вийти з автобуса, щоб зробити пересадку, і я відчула, що щось сталося з моїми ногами. Мені здавалося, що мої м’язи закам’яніли. Я не могла зрушити з місця, щоб піти до трамвайної зупинки. Я почекала кілька хвилин, поки не змогла знову нормально ходити. Такі симптоми почали з’являтися у мене все частіше і частіше.
  • Одного разу, коли я бігла до автобусу, який відправлявся і потім поспішно хотіла увійти до нього, я відчула слабкість в ногах і впала на сходинці автобуса. У мене не було сил, щоб піднятися, і якась людина допомогла мені встати. Пізніше подібні випадки падіння на сходинці автобуса чи трамвая повторювалися.
  • Такі ситуації призвели до того, що мій внутрішній страх став зростати, особливо коли мені треба було їхати у міському транспорті. Я помітила, що дуже швидко у мене з’явилося і зростало нервове напруження, коли під’їжджав автобус або трамвай. Все рідше і рідше я могла нормально сідати у транспорт, і все частіше я повинна була спершу схопитися за поручник автобуса, щоб потім підтягнутися на руках і зайти всередину.

Пізніше…

  • З часом занепокоєння, яке з’явилося у мене на початку роботи в департаменті управління персоналом поступово перетворилося у страхи різного характеру. Спершу мені стало страшно ходити на роботу і зустрічатися з мобберами.
  • Коли болі в ногах стали постійними і дуже болісними, у мене з’явився страх перед вулицею і сходами. У мене стали тремтіти ноги, я не могла встояти і мені потрібно було схопитися за що-небудь, щоб не впасти. Ноги були важкі, мляві, як колоди, і я не могла зрушити з місця. Це була для мене справжня мука.
  • У таких ситуаціях з’являвся страх перед людьми, я боялася впасти на очах у перехожих. Якщо я бачила кого-небудь поблизу на вулиці, я просто ціпеніла від страху, мої ноги підгиналися, в очах темніло, мені було страшно і здавалося, що я ось-ось втрачу свідомість і упаду. Закінчилося тим, що я стала виходити з дому лише в сутінки, щоб мене ніхто не міг побачити.

З плином часу…

  • Страх наповнив все моє життя. Я боялася займатися звичайними справами, а особливо якщо потрібно було перейти через вулицю, зійти на бордюр, піднятися по сходах у під’їзді та ін. Все, що відбувалося зі мною, було дуже важко витримати.
  • Безперервні атаки страху зруйнували повністю мій спокій і змінили все моє життя. Я відчувала себе все гірше і гірше як фізично, так і психічно.
  • З’явилися також симптоми інших захворювань: сильні болі в спині, шиї та в плечах, біль і дивна тяжкість в грудній клітці. Я бачила, що все більше і більше слабшаю фізично. Це був кошмар!
  • Я була сповнена горя і смутку, і все, що я переживала тоді всередині себе, можна було назвати величезною бурею емоцій. Хоча зовні я залишалася такою ж стриманою і спокійною, намагалася бути ввічливою в контактах з моїми колегами по роботі і з іншими співробітниками департаменту, але насправді, вся моя нервова сила повільно закінчувалася. Я відчувала себе повною негативних емоцій, прикрості та почуття несправедливості, як сильно надута куля, яка може ось-ось лопнути з тріском і розлетітися на шматочки.

На жаль…

  • Незабаром я побачила, що стан мого здоров’я дуже погано впливає на ефективність моєї роботи. Я втратила радість і ентузіазм, моя робота перестала викликати у мене почуття задоволення. Всі мої обов’язки, які до тих пір давалися мені з легкістю, я виконувала з величезною трудністю. Навіть прості речі я могла робити тільки з великим зусиллям.
  • З часом у мене з’явилися ще більші проблеми з концентрацією уваги. Я зрозуміла, що перестаю вірити в себе, в свої уміння та можливості. Поступово я втратила почуття власної гідності.

Зрештою…

  • Після кількох місяців роботи в стресі й в умовах психічної перевантаженості, а також через загрозу втрати роботи, з’явилася серйозна загроза здоров’ю.
  • Страх настільки розвинувся і посилився, що можна було б говорити про травматичні стани. Я часто прокидалася вночі від кошмарних снів.
  • З’явилися грізні фізичні захворювання: блокада фізичних реакцій, спочатку тільки в стресових ситуаціях, а потім вже під час усіх щоденних подій: на роботі, на вулиці та в інших місцях.
  • Стан моїх ніг, м’язів і суглобів погіршився, і тому мої проблеми з ходінням стали ще більшими. Все дійшло до того, що я не могла самостійно їздити на роботу. Мало не щодня я повинна була брати таксі, тому що власними силами я не могла дійти до зупинки, ні сісти на автобус або в трамвай.
  • У мене з’явилися неврологічні захворювання. Лікар, фахівець по хворобах м’язів, поставив діагноз: Міастенія Гермес (Myasthenia Gravis), тому що у мене були найбільш часті симптоми цього захворювання – слабкість рук і ніг, параліч, надмірна специфічна м’язова втома після фізичного навантаження, птоз, опущення повік, косоокість і двоїння в очах, порушення жування, ковтання, дислексія, труднощі з вимовою (я говорила невиразно), заїкання, затвердіння щелепи; я не могла їсти і пити.
  • Погіршився стан серця, у тому числі я відчувала сильне серцебиття. У мене стала появлятися сильна задишка, після того як я проходила кілька метрів по вулиці. Тому я не могла спокійно дійти до потрібної цілі. Я повинна була багаторазово зупинятися, щоб трохи відпочити, а потім знову рушити з місця. Раніше я рідко їздила на ліфті; я завжди піднімалася по сходах на шостий поверх, на якому я тоді жила. А коли виникли і посилилися важкі захворювання, це стало практично неможливим.

Події на роботі викликали у мене важкі недуги, які відносно скоро привели ледь не до повного виснаження мого організму.