З того часу, як у мене з’явилися перші симптоми хвороби, я почала шукати допомогу у лікарів-фахівців. Я ходила почергово то до терапевта, то до невролога, то до ортопеда, то до окуліста, а також до ларинголога, ендокринолога і хірурга. Але результати всіх медоглядів були хороші і лікарі не могли знайти причину моїх нездужань.

Незважаючи на це, я не втомилася ходити по лікарях. Можна сказати, що мої візити до лікарів були на порядку денному. Я ходила знову від фахівця до фахівця. На жаль ніхто не міг мені допомогти, хоча я відчувала себе все гірше і гірше. Лікарі розводили руками і радили приймати вітаміни, виписували щоденні прогулянки по свіжому повітрю для зміцнення здоров’я та ін.

«- У вас була операція на щитовидній залозі і тому ви повинні уникати стресів.» – відповів мені один з лікарів. Тільки, як я могла уникати стресів, якщо стрес супроводжував мене безупинно на роботі? Як говорив мій шеф, робота в умовах стресу підвищує продуктивність і результати праці. Тому неможливо було в той час виключити стрес з мого життя. Можна сказати, що стрес став «моїм злісним братом» і переслідував мене скрізь і невпинно.

Якось один з лікарів, який не знав, що далі зробити зі мною, сказав: «- Ви ще така молода, так звідки прилипло до вас стільки хвороб?»

В той час у мене почалися дуже сильні і гострі запаморочення, які зробили неможливими всі мої заняття, моє щоденне функціонування і повсякденне життя. Я просто втрачала рівновагу, насилу давалися навіть елементарні речі, наприклад, походи в магазин або короткі прогулянки з собакою.

Стан мого здоров’я і моє погане самопочуття приводили мене у жах. Тому, я знову звернулася до лікарів, які призначили мені багато різних обстежень. Таким чином, знову почалися мої «мандри» від лікаря до лікаря, які тривали більше півроку. Але результати медоглядів знову були хороші і лікарі не змогли знайти причину запаморочень і мого поганого самопочуття.

***

Зрештою мені дали направлення до лікаря – фахівця із захворювань (хвороб) м’язів, який поставив діагноз: Міастенія Гербес (Myasthenia Gravis). Міастенія – це невиліковне нервово-м’язове захворювання, що характеризується патологічною, швидкою стомлюваністю поперечносмугастих м’язів. Щоб полегшити симптоми міастенії, треба приймати сильнодіючі, психотропні медикаменти або зробити важку операцію на зобній залозі.

Я не хотіла вірити, що я хвора міастенією. Тому я звернулася за допомогу до інших лікарів з проханням підтвердити цей діагноз. Але лікарі не хотіли оскаржувати діагноз, тому що, як вони сказали, він був поставлений найкращим лікарем в нашій країні за спеціалізацією нервово-м’язові захворювання.

З плином часу я відчувала себе ще гірше і почала приймати таблетки проти міастенії. Але я скоро помітила, що потрапляю в залежність від цих медикаментів. Вони діяли на мій організм як наркотик. Після прийняття таблетки симптоми захворювання зникали, я відчувала себе сильною, здоровою і могла б просто літати, як птах. Страх теж зникав, я була у відмінній формі і могла знову радіти життю. Але через кілька годин я відчувала себе ще гірше, ніж раніше, ніж перед прийняттям таблетки. Все моє тіло стало безсилим, я була мов отупівши, голова була важка і я не могла ні на чому зосередитися і зібратися з думками. Крім того, ноги у мене боліли ще більше, ніж раніше і я теж відчувала біль і дивну важкість в грудній клітці.

У мене було величезне бажання прийняти наступну таблетку. І все призвело до того, що мої ноги отверділи і незабаром я почала кульгати на одну ногу. Тоді лікар подвоїв мою щоденну дозу ліків, але я панічно злякалася, що ж буде далі зі мною, і на свій ризик почала обмежувати ліки, які до того ж дуже сильно мене послабили.

***

Одного разу я відчула себе так погано, що я ледве могла самостійно рухатися. Я не могла встояти на ногах, хиталася, втрачала рівновагу, запаморочення посилилися ще більше.

Тоді я звернулася до ще одного лікаря-невролога. На цей раз мій візит протягнувся більше півтора години. Під час консультації лікар задав мені питання про моє минуле. На закінчення розмови лікар сказав, що основною причиною моїх недуг і захворювань є важкі минулі події останніх років і багато сильних та болісних переживань. Тому процес мого одужання може тривати дуже довго. Щоб його прискорити, лікар виписав мені психотропні медикаменти, які на жаль я незабаром відставила. Через місяць регулярного прийому ліків, я була вже така слабка, що майже нічого не могла робити. Симптоми захворювань ще більше посилилися, і тому я знову на свій ризик відставила всі виписані таблетки. І знову я прийшла до висновку, що ще одна моя спроба фармакологічного лікування не вдалася.

В той час багато знайомих рекомендували мені послуги різних біоенерготерапевтів, екстрасенсів і цілителів. Крім того, вони розповідали про ефективність таких лікувань. Але я відразу ж відкинула такі варіанти і не прийняла їх до уваги. Я була впевнена, що це не для мене. Крім того боялася, що таке лікування може нанести шкоду моєму здоров’ю. Я не раз чула про нещасні і навить фатальні випадки такого лікування, і знала, що біоенерготерапія дуже небезпечна для здоров’я.

***

Я роздумувала над моєю ситуацією і запитувала себе: Що робити далі? Зрештою я прийшла тільки до одного висновку: якщо медицина не може допомогти мені в одужанні, то тільки диво може врятувати мене. Так, лише диво… І тому моє спасіння залежить тільки від Бога. Адже для Бога немає нічого неможливого! Він може все! Тому я вирішила звернутися до Бога з проханням про допомогу і зцілення.