Мої батьки познайомилися завдяки спільним знайомим. До весілля вони бачилися лише кілька разів, тому що мама жила на сході, а батько на заході нашої країни. Завдяки відстані, вони не могли добре пізнати один одного. Вони одружилися за кілька місяців після знайомства «на відстані» і мама переїхала до батька.

До шлюбу мій батько приховував від мами своє справжнє обличчя. Спільні знайомі теж нічого не розповідали мамі про погані звички батька. Невдовзі після оформлення шлюбу, з’ясувалося, що мій батько вів дуже грішне життя. То був справжній шок для мами, коли вона дізналася правду про його минуле. Нажаль, після шлюбу мій батько не відмовився від старих звичок і не змінив стилю життя, який мав до тих пір. Тому мама зазнала дужо лиха від поведінки та всіх витівок батька під час їх подружнього життя.

Ситуація погіршувалася дуже швидко і прийшов день, коли мама була вже не в змозі терпіти поведінку батька. Невдовзі мої батьки формально розвелися.

***

Я ніколи не мала можливості познайомитися з моїм батьком, тому що він ніколи мною не цікавився. Коли я тільки-но з’явилася на світ, батько сказав мамі, що я – не його дитина. Лише одного разу, коли я вже ходила до школи, він прислав мені дві книжки. Пізніше, коли мені було вже десять, наші спільні знайомі повідомили нас, що батько загинув у автокатастрофі. Він потрапив під кола грузовика, що їхав на великій швидкості.

Мама більше не виходила заміж і виховувала мне сама. Вона завжди говорила, що повторний шлюб після розведення був би несумісний з християнською вірою і зруйнував би її дружбу з Богом.

***

Час минав. З раннього дитинства я знала правду про мого батька, тому що часто чула розмови на цю тему між мамою, дідусем та бабусею. Найбільше мене засмучувало та не давало спокою те, що він відмовився від мене одразу після народження і ніколи мною не цікавився.

Поведінка мого тата погано вплинула на мене та моє життя. Я була дуже нервовою та дратівливою дитиною. Я часто кричала без причини і мене просто неможливо було заспокоїти. Якщо хтось згадував батька, я реагувала на це зі злістю, навіть з криком та лайкою. Мені не до вподоби була навіть сама згадка його імені у мої        й присутності.

З часом, я перестала вести себе так нервово. Проте, я почала уникати суспільства, ізолюватися від людей, ставала дедалі більш сором’язливою. Я могла годинами мовчати і нічого не говорити. Пам’ятаю, що великою мукою для мене були всі родинні свята і товариські зустрічі. Зрештою, якщо до нас приїжджав хто-небудь, я часто знаходила причину, щоб тільки вийти з дому. Я знаходила затишне та тихе місце, наприклад у фруктовому саду, де я могла сидіти годинами і чекати, доки гість не поїде.

Спілкуючись з людьми я одягала «маску», намагалася бути милою і часто посміхалася. Тому ніхто навіть не підозрював, що насправді коїться у мої душі. Так мені сказала мама, коли я одного разу розповіла їй про свій внутрішній стан та настрій. Адже ж у мене були подруги та колеги, я приймала участь у різних шкільних заняттях, конкурсах, спектаклях та виставах. Крім того, у мене були різні захоплення, якими я охоче займалася. Зовнішньо видавалося, що я була нормальною та веселою дитиною.

***

Проте, не дивлячись на мої шкільні та позашкільні успіхи, я відчувала себе неповноцінною. У мене попросту був комплекс неповноцінності. Я почувалася гіршою од інших, тому я втікала від них і не могла збудувати тривалої дружби. У мене був мінливий настрій, я могла бути веселою, а за хвилю повна смутку та журби і навпаки. То не залежало від мене. Коли мені було сумно, дуже часто я була не в змозі оволодіти собою і ламалася.

Все це посилилося, коли я досягла повноліття і увійшла до дорослого життя. Тоді я боялася самостійно приймати рішення і взагалі, була дуже несамостійною особою. Правду кажучи, у мене було багато цікавих помислів та ідей, але я боялася приймати будь-які певні кроки до їх втілення. Тому були в моєму житті часи бездіяльності та невдачі, тому що я боялася виступити з ініціативою. Часто тільки з тієї причини, що це вимагало контактів з іншими людьми, а я побоювалася їх негативної реакції або відмови. Попросту я боялася повторного відречення, як то  було з моїм батьком. Тому я, мабуть, втратила тоді багато шансів зробити щось добре.

В решті решт, я прийшла до висновку, що маючи такий тяжкий характер, я програю у цьому житті. А ще, я усвідомила собі, що мій внутрішній стан не дає мені жити нормально, заважає існуванню та спілкуванню з людьми. Тому мені дуже хотілося відчути внутрішню зміну. Я не хотіла залишатися такою, якою була до тих пір. Але, я знала, що не в змозі самостійно упоратись з моїми проблемами.

В моменти зневіри та занепаду духу, я зазвичай згадувала батька, якого звинувачувала у всіх негараздах та невдачах мого та маминого життя. Я часто говорила, що все могло бути інакше, якщо б він був добрим чоловіком і хорошим батьком. Я відчувала, як тяжко він мене поранив і постійно носила у собі відчуття самотності. Думка про батька викликала у мене ще більший біль та злість. С часом, моє негативне ставлення до нього тільки поглиблювалося.

***

Одного разу, у якісь щоденній газеті я прочитала статтю про Оновлення в Святому Дусі в Католицькій Церкві. Невдовзі, я вирішила піти на перше спіткання молитовної групи в моїй парафії. З того часу я регулярно приймала участь у молитовних спітканнях і два рази приймала участь в харизматичних реколекціях. Дуже скоро я помітила, що поволі щось в мені зачинає змінюватися. Немов тонкі та непевні проміні світла та надії почали освітлювати темряву, що була в мені. Я відчувала, що Бог зачинає зцілювати мою хвору душу.

***

Одного разу моя мама слухала в своїй кімнаті радіопередачу з участю місіонера, що розповідав про Бога у своїй місіонерській діяльності. Але у мене тоді були важливіші справи і я не могла слухати ту програму. За кілька днів я увійшла до маминої кімнати і знову почула по радіо повторення тієї самої передачі з тим самим місіонером. Але і цього разу я не збиралася слухати його, тому що у мене були поважніші справи.

Але, напевно, Господь хотів, щоб я послухала цю програму, тому що за кілька днів і у вечорі до мого покою прийшла матка, тримаючи у руці радіоприймач. Вона запитала, чи може вона включити його в моїй кімнаті. Саме тоді почалася та передача, про яку я писала раніше. То було чергове і, як виявилося, остатнє повторення цієї програми. Цього разу я слухала її до самого кінця.

***

Гостем передачі був отець Джеймс Манджакал – знаний в цілому світі харизматичний місіонер з Індії. Він несе благі вісти на всіх континентах, проводить молитовні спіткання та реколекції, між іншим, на тему внутрішнього зцілення. Бог наділив його багатьма духовними дарами та харизматами, і навіть даром зцілення.

Я ще ніколи не чула, щоб хтось так особливо говорив про Ісуса та Його безмежну Любов до людини. Про Ісуса, який живе, діє, зцілює, лікує хворі душі і тіла. О.Джеймс розповідав про духовний світ, якого я до тих пір не познала, хоча ж і була віруючою (принаймні так мені видавалося). Все, що о. Джеймс говорив про Ісуса було фантастичне! Коли я слухала його, у мене виникало надзвичайно сильне і глибоке бажання наблизитися до Бога і краще познати Його.

Наприкінці передачі отець прочитав молитву за людей, що слухали цю програму. Після молитви я почула себе трохи ліпше, тому що молитва наповнила мене глибокою надією. Одразу після програми я знайшла сайт отця Джеймса (www.jmanjackal.net ) і написала йому електронного листа. Я просила, щоб він молився зо моє повне внутрішнє зцілення.

***

Минуло кілька тижнів. Я випадково була в іншій частині свого району, йшла тротуаром і в якийсь момент глянула на дошку оголошень, що неподалік. Я побачила оголошення про харизматичні реколекції в одному з костьолів. В моїх найближчих планах не було участі у реколекціях, тому, мабуть, я пройшла би мимо тієї дошки і пішла далі. Але я зупинилася, тому що помітила одну деталь: мою увагу привернув рисунок фігури, що була подобна до Ісуса. Не було в тому нічого особливого, якщо б не те, що такий самий рисунок знаходиться на головному сайті о. Джеймса.

Кілька днів я думала про це і дійшла до висновку, що це може бути знак. Бо я просила о. Джеймса молитися за мене! І, нехай я того не планувала раніше, я вирішила взяти участь в реколекціях.

***

Під час реколекції я дізналася, що величезний вплив на життя людини мають рани минулого. Тому людина потребує внутрішнє зцілення. Під час спільної молитви я усвідомила собі, що я теж є пораненою людиною. Одночасно, я відкрила, що причини моїх поранень та гіркого внутрішнього стану треба шукати у моєму ранньому дитинстві, коли моя мати була вагітна мною.

Отже, мені здавалося, що причиною моїх проблем можуть бути: поведінка та вчинки мого батька, пов’язані з цим переживання моєї матки під час вагітності, а також події у моїй родині одразу по моєму народжені. Саме тому я мала рани, носила в собі відчуття відторгненості і не відчувала радощів життя. Я прийшла до висновку, що я, безумовно, потребую внутрішнього зцілення. З того часу я почала думати, що мені треба зробити, щоб його отримати. Але, як звичайно, добрий Бог про все потурбувався!

***

Минуло ще кілька місяців. Якось я включила радіоприймач й одразу почула інформацію, що незабаром до столиці приїжджає … отець Джеймс Манджакал, щоб провести чотирьох денні харизматичні реколекції під назвою «В Його ранах наше зцілення» та щоб молитися за хворих, що потребують зцілення. Я надзвичайно тому зраділа і вирішила прийняти участь у реколекціях. Врешті решт, я дуже хотіла скинути тяжкість, що давила мене вже досить давно.

То були дуже «інтенсивні» реколекції, які підготували учасників до прийняття милості внутрішнього зцілення. Щодня ми починали о 9.30 ранку, а закінчували о 20.00 годині, а часом навіть і пізніше. Я була дуже вдячна Богові за ці дні, бо в мене вже не було сил боротися з моїми проблемами. Пам’ятаю, що перші дні реколекції люди сміялися, співали, аплодували, а я тільки плакала. Я не могла втриматись від плачу, коли я думала про мого батька та його життя.

Під час реколекцій о. Джеймс багато говорив про внутрішні рани, їх причини та про необхідність внутрішнього зцілення. Все, що він говорив ідеально підходило для мене. О.Джеймс говорив про те, як відкрити в собі та в своєму житті джерело та причини поранень, як відкрити своє серце для Ісуса та Його Любові, як підготуватися до внутрішнього зцілення.

***

Я вирішила дуже серйозно віднестися до проблеми зцілення і постаралася точно виконати все, що говорив о. Джеймс. Під час ре колекцій я впевнилася у тому, що мої поранення з’явилися у пренатальному стані мого життя, і одразу після мого народження. Тому мені стало ясно, що ці рани з’явилися у наслідок поведінки мого батька. О.Джеймс багато говорив про необхідність прощення нашим винуватцям, тому що без акту прощення неможливе внутрішнє зцілення. Нажаль я відчувала злість до батька. Тому я просила Ісуса, щоб він допоміг мені простити мого батька, тому що я сама була не в змозі того зробити.

Я провела ретельний розбір своєї совісті, а потім пішла на сповідь, що тривала дуже довго. Під час сповіді я не тільки покаялася в своїх гріхах, але я «викинула» з себе всі свої болі, злість, неприязнь, мої слабості і все, що мучило мене до тих пір. Коли я вийшла зі сповідальні, я відчувала себе так, як би скинула з себе величезний тягар.

***

Того самого дня, увечері відбулася спільна молитва за зцілення. Отець Джеймс молився за зцілення кожного учасника реколекції. Читаючи молитву, від «переходив» крізь всі етапи життя людини, починаючи з пренатального періоду. Я відчайдушно молилася, щоб того вечора Ісус зцілив і мене теж.

Підчас молитви я відчула, що зі мною щось діється. Я відчувала внутрішнє тепло. Немов би хвиля теплоти, вона повністю заповнила мене. Я відчувала себе так, якби була занурена у доброту, доброзичливість та любов. Ця Любов охоплювала та пронизувала мене. І однією миттю все скінчилося: нудьга, горе, злість на батька та відчуття одторгнення. Я відчула в собі внутрішній спокій, тишу та радість, відчувала себе сильною та відважною.

То була надзвичайна подія, яку не можна було ні до чого порівняти. Я не в стані описати те, що тоді відбулося, тому що не можу виразити це словами. Я можу тільки сказати, що це змінило мене і моє життя. З того часу я не шукаю і не потребую вже нічого, що могло би зробити мене щасливою. В одну мить Бог дав мені все. Він подарував  мені Свою безмежну Любов і справжнє щастя.

Саме тоді я вперше у житті подумала щось добре про свого батька. Я усвідомила, що він був глибоко нещасною людиною, тому що він погано жив. Я відчула, що вибачила йому усе. Я відчула, що мене з батьком насправді поєдную глибокий зв’язок. Це був зв’язок поміж батьком та донькою.

***

Коли молитва скінчилася, було вже дуже пізно. О. Джеймс пішов до виходу з костьолу. Я побігла за ним і «піймала» його біля самих дверей.

«Отець Джеймс, Ісус зцілив мене!» –  сказала я.

А потім я додала те, про що думала вже довгий час:

«Я хочу працювати для Ісуса».

О. Джеймс посміхнувся до мене широко і відповів:

«Дай свідоцтво…» А потім, коли він вже виходив з костьолу, він повторив ще раз:

«Дай свідоцтво!»

Це і є моє свідоцтво того, що зробив для мене Ісус.